Як зменшити кислотність ґрунту і зробити його родючим

Більшість городніх культур зростають на слабокислому ґрунті. Якщо відбувається закислення ґрунту, це стає справжньою проблемою для городників.

Можна зробити кілька заходів щодо вирішення цієї проблеми, щоб у наступному році все-таки порадувати себе та своїх близьких смачним та корисним урожаєм.

Як визначити кислотність ґрунту

Кислотність ґрунту (pH) вказує на баланс іонів водню у ґрунті за шкалою від 1 до 14 одиниць. Тому pH=7 характеризує нейтральність ґрунту, для кислих ґрунтів цей показник нижчий, а для лужних вище.

Закисленість ґрунту можна визначити за зовнішніми ознаками:

  • поверхня землі вкрилася біло-сірим нальотом;
  • скупчення води іржавого кольору з пухким коричнево-жовтим осадком у виїмках та низинах;
  • бур’яни у вигляді польового хвоща та кульбаби дуже швидко розростаються на ділянці.

Кислий грунт люблять безліч рослин, наприклад, верес звичайний, багно болотний, осока малобарвна та інші.

Кислотність грунту можна визначити за допомогою простого досвіду – на жменю землі капнути оцет і подивитися: якщо з’явилося шипіння і бульбашки, то земля нейтральна або лужна і не потребує вапнування, якщо реакції немає, то кислий грунт.

Вапнування

Вапнування землі вважається найдієвішим способом підвищення рівня pH:

  • Восени після збирання врожаю найкраще проводити цю процедуру. У цей час земля волога і добре піддається розпушенню.
  • Для процесу вапнування добре використовувати речовини, що містять кальцій.
  • Кількість необхідної речовини залежить від виду та кислотності ґрунту.
  • Після внесення добрив землю потрібно перекопати. Протягом зими відбудеться реакція між вапном та кислотами, що знаходяться в землі. В результаті грунт стане нейтральним або слабокислим.
  • Внесені навесні добрива можуть лугом обпалити коріння. При пізнішому внесенні вапняних добрив краще використовувати менш агресивну крейду або доломіт, які краще застосовувати на піщаних породах.
  • Для глин і суглинків краще вапно.
  • Перед вапнуванням негашеним вапном необхідно її загасити водою.
  • Не можна проводити вапнування безпосередньо перед посадкою рослин.
  • Частота внесення вапняних добрив залежить від природних умов та характеру ґрунту.
  • На ділянках, розташованих на торфовищах, а також за умови випадання великої кількості опадів вапнування проводиться раз на три роки, а на важких ґрунтах обробку можна робити раз на сім років.

Деревна зола

Деревна зола є чудовим органічним добривом, здатним розпушити ґрунт та змінити його структуру.

Вона нейтралізує зайву кислотність всіх видів закислених ґрунтів.

Норми внесення залежать від рівня кислотності, вмісту органічних речовин, а також від того, тяжкий чи легкий ґрунт. На торф’яних та глинистих ґрунтах рекомендується додавання деревної золи у великих кількостях.

Склад деревної золи залежить від породи дерев, їх віку, місця проростання і т.п. д. Вміст солей кальцію може становити від 30 до 60 відсотків, тому кількість необхідної для удобрення золи розрахувати досить важко. Для повноцінного розкислення ця норма становить 1-1,5 кг на 1 кв. м.

Крупним планом золу в землю при осінньому перекопуванні в сухому вигляді.

Крейда

Для розкислення ґрунту восени дуже добре підходить крейда, він м’яко знижує підвищену кислотність. Вносити крейду в ґрунт краще щороку.

Його необхідно попередньо подрібнити та внести в землю під час перекопування.

Норми внесення крейди:

  • для кислих ґрунтів – 0,7-0,5 кг на 1 кв.м;
  • для середньокислих ґрунтів – 0,3 кг на 1 кв.м;
  • для слабокислих ґрунтів – 0,2 кг на 1 кв.м.

Для зберігання крейди використовуються сухі приміщення, щоб не утворювались грудки, а перед внесенням у ґрунт треба перемішати крейду з ґрунтом до однорідного стану.

Сидерати

При органічному землеробстві розкислення ґрунтів проводиться за допомогою сидератів. Цей метод дозволяє уникнути застосування вапна, крейди та інших мінеральних добрив, і навіть розрахунку норм внесення.

Сидерати – це рослини, які швидко нарощують зелену масу, а їх коріння розпушує землю і покращує циркуляцію кисню в грунті. Потім рослини скошують та прикопують.

При розкладанні рослин ґрунт отримує недостатні мікро- та макроелементи, а також насичується азотом.

Як сидератори використовують однорічні, рідше – багаторічні рослини. Найбільш підходящими рослинами можуть бути холодостійкі злакові рослини, що швидко ростуть.

Восени більш ефективні жито озиме, овес, ріпак, біла гірчиця, віка.

При посіві восени сидератори роблять наступні зміни:

  • захищають верхній шар ґрунту від вітрів та висушування;
  • зберігають поживні речовини ґрунту від вимивання опадами;
  • покращують аерацію ґрунту;
  • звільняють ґрунт від гнильних процесів та шкідливих бактерій;
  • захищають від промерзання;
  • затримують проростання бур’янів;
  • сприяють збагаченню ґрунту азотом, фосфором та калієм.

При вирощуванні сидератів важливо не допускати їх повного визрівання і скошувати раніше, ніж станеться цвітіння та розмноження, інакше сидерати перетворяться на бур’яни. Їх скошують при досягненні висоти 25-30 см або безпосередньо при появі бутонів.

Сидератори скорочують підготовчий період висаджування ранніх сортів овочів.

Зелене покривало рослин захищає від весняного сонця, що обпалює, у скошеному стані служить мульчею, захищає від короткочасних нічних заморозків.

Дерева теж можуть бути чудовими сидераторами. Це береза, вільха, сосна, граб та в’яз. Вони знижують рівень кислотності ґрунту на глибину близько півметра та в радіусі десяти метрів.

До проведення ґрунтових робіт слід підходити грамотно та враховувати правила та рекомендації щодо розкислення ґрунту восени. Тоді ви отримаєте результат у вигляді покращення якості ґрунту, а також підвищення врожайності.